Око людини – складна оптична система, що складається з декількох лінз і спеціального датчика, що сприймає зображення. Спрощена модель будови ока – це фотоапарат.
Коли ми дивимося на предмети, ми бачимо відбите цими предметами світло, яке потрапляє нам у вічі. Тому в темряві людина бачити не може, їй обов’язково потрібні промені відбитого світла (потоку фотонів). Але водночас чутливість людського ока дуже висока. При звиканні ока до темряви, його чутливість різко збільшується.
Роговиця – це перша лінза оптичної системи ока, яка заломлює падаюче світло. Промінь світла в рогівці уповільнює свій рух і відхиляється ближче до центру ока. Потім світло зустрічає райдужна оболонка (райдужка). Вона знаходиться за прозорою рогівкою. У її центрі є регульований круглий отвір – зіниця.
За рахунок кругових і радіальних м’язів райдужка може змінювати свої розміри, відповідно звужуючи або розширюючи зіницю, і тому грає роль діафрагми фотоапарата, регулюючи інтенсивність світлового потоку, що потрапляє всередину ока .
Далі промені світла заломлюються кришталиком – другою лінзою ока. Він заломлює світло слабше, ніж рогівка, зате він гнучкий і під впливом циліарного м’яза може змінювати кривизну і бере участь у процесі акомодації. За рахунок зміни кривизни кришталика ми маємо можливість фокусуватися на близьких та далеких об’єктах.
За кришталиком знаходиться склоподібне тіло. Воно займає практично всю порожнину ока до самої сітківки та забезпечує пружність, сферичну форму очного яблука.
До склоподібного тіла прилягає сітківка. Вона є приймальним пристроєм. Її можна порівняти з плівкою фотоапарата, основна роль – формування зображення за допомогою спеціальних чутливих клітин – паличок та колб.
Усередині очі близько 130 мільйонів світлочутливих клітин. Коли на них потрапляє світло, в них відразу відбуваються біохімічні зміни, які перетворюються на нервовий імпульс. Через зоровий нерв він потрапляє до частини головного мозку, яка відповідає за зір. Тут відбувається обробка цього сигналу, після чого ми бачимо той чи інший предмет.