Синдром сухого ока (ксерофтальмія) – патологічний стан, що характеризується недостатнім зволоженням рогівки та кон’юнктиви очей через нестабільність слізної плівки та дефіциту слізної рідини.
Передня поверхня здорового ока покрита цільною слізною плівкою товщиною приблизно 10 мкм.
Ця плівка захищає очі від негативних впливів навколишнього середовища, від попадання пилу та інших дрібних сторонніх тіл, а також забезпечує рогівку поживними речовинами та киснем, створюючи природний імунний бар’єр для інфекцій. Слісна плівка складається з 3-х шарів: “https://www.ayzdorov.ru/images/Lechenie/sindrom-syhih-glaz465.jpg” title=”синдром сухих очей”>
Муциновий шар – виробляється келихоподібними клітинами кон’юнктиви і покриває рогівку, роблячи її поверхню гладкою та рівною; його функція – утримання слізної плівки на епітелії рогівки; товщина цього шару 0,02-0,05 мкм, це всього 0,5% товщини плівки;
Водний (водянистий) шар – продукується слізними залозами і складається з біологічно активних речовин та розчинених електролітів; безперервно оновлюється та забезпечує епітелій рогівки та кон’юнктиви поживними елементами та киснем, а також забезпечує видалення молекул вуглекислого газу, відходів метаболізму та відмерлих епітеліальних клітин. Товщина цього шару приблизно 7 мкм, що становить понад 90% слізної плівки; Ліпний шар – покриває зовні водний шар і продукується мейбомієвими залозами; відповідає за ковзання верхньої повіки і захист очного яблука, перешкоджає випаровуванню водного шару і надмірній тепловіддачі його епітелію. в результаті чого відбувається оновлення слізної рідини та відновлення плівки. Рухаючись по поверхні рогівки, повіка вирівнює слізну плівку і очищає рогівку від відлущених епітеліальних клітин та сторонніх вкраплень. Одночасно миготіння стимулює вироблення залозами слізної рідини.
Протягом однієї хвилини оновлюється приблизно 15% усієї слізної плівки, а 8% випаровується. Синдром сухого ока розвивається при частих множинних розривах слізної плівки, результатом яких стає надмірна сухість рогівки. Причинами таких розривів можуть бути різноманітні фактори: занадто швидке випаровування плівки, порушення секреції муцинів, ліпідів і слізної рідини.
Цей синдром діагностується у 10-20% населення, причому частіше зустрічається у жінок (70% випадків). Частот захворювання знаходиться у прямій залежності від віку: на вік до 50 років припадає лише 12% випадків. 42-43% людей з цим синдромом відзначають суттєве погіршення зору, відчувають труднощі при читанні. око” src=”https://www.ayzdorov.ru/images/Lechenie/sindrom-syhih-glaz4675.jpg” title=”синдром сухих очей”>
Синдром розвивається при нестачі і низькій якості слізної рідини. Причинами цього можуть бути деякі захворювання:
Аутоімунні (захворювання сполучної тканини, синдром Шегрена);
Ендокринні (ендокринна офтальмопотія);
Хвороби системи кровотворення (злоякісна лімфома);
Неврологічні (хвороба Паркінсона);
Інфекційні;
Шкірні хвороби аутоімунної етіології (пухирчатка).
< /li>
При захворюваннях сполучної тканини її патологічне розростання призводить до закупорки вивідних проток слізних залоз. При синдромі Шегрена уражаються самі слізні залози, виникає не тільки дефіцит слізної рідини, а й змінюється її склад: вона стає більш в’язкою і густою, втрачає свої бактерицидні властивості. Супутніми симптомами синдрому Шегрена є сухість у роті та статевих органах, набрякання слинних залоз, біль у суглобах.
В окрему групу можна виділити безпосередньо патології органів зору запального та іншого характеру, а також хірургічні втручання, що призводять до дестабілізації сліз плівки:
Нейропаралітичний та нейротрофічний кератит;
Лагофтальм ;
Пластика рогівки та радіальна кератотомія;
Блефаропластика.
< Лагофтальм - це патологія, при якій повіки закриваються не повністю. Для рівномірного змазування очного яблука слізною рідиною необхідно, щоб очі заплющувалися повністю.
Після блефаропластики 25% пацієнтів відзначають у себе симптоми синдрому сухого ока.
У групу ризику входять люди, які піддаються впливу таких факторов:
Тривала робота за комп’ютером, читання, перегляд телевізора, робота з дрібними деталями;
Вплив сухого теплого повітря від опалювальних систем та кондиціонерів;
Неправильний вибір та носіння контактних лінз;
Погана екологічна обстановка ( у людей, які мешкають у мегаполісів, в умовах забрудненого повітря, синдром сухого ока спостерігається в 4 рази частіше, ніж у мешканців сільської місцевості);
Авітаміноз, виснаження організму;
Тривалий прийом певних лікарських засобів;
< li>
Генетична схильність;
Зниження частоти миготливих рухів століттями.
Також сюди можна віднести клімактеричний період і вагітність у жінок, оскільки виявлено залежність виникнення синдрому сухих очей від рівня естрогенів у крові. Сухе повітря систем опалення провокує прискорене випаровування рідини з поверхні очного яблука, тому цей синдром більш характерний для мешканців холодних кліматичних зон. Тривала зорова концентрація на певних предметах (екрані монітора чи інших об’єктах) призводить до недостатньої частоти моргання. Також дуже рідкісне моргання може бути наслідком зниження чутливості рогівки. Носіння контактних лінз значно збільшує сухість очей.
Прийом деяких ліків знижує вироблення слізної рідини. До них відносяться: гормональні контрацептиви, кортикостероїди, анестетики, холінолітики, антигістамінні засоби та препарати для зниження тиску.
< Симптоми синдрому сухих очей Симптоми мають двосторонній розвиток (тобто виявляються відразу на обох очах). До суб’єктивних симптомів відносяться: < ul> Сухість рогівки; Відчуття стороннього предмета, «піску в очах»; < a href="https://www.ayzdorov.ru/Bolezn_zyd.php">Сверблячка, печіння, різі (при розриві слізної плівки підвищується чутливість рогівки, зростає ризик алергічних реакцій); Почервоніння очей (часто синдром сухих очей супроводжується розвитком запального процесу, оскільки пошкоджена слізна плівка не виконує своїх бактерицидних функцій); Злипання повік після сну; Нечіткість зору, що зникає при моргані (оновлення слізної плівки ліквідує її нерівності, які є причиною розмиті зображення); Сльозотеча ; Світлобоязнь (підвищена чутливість до світла); Больові відчуття, особливо при закапуванні очей. < /li>
Часто ці симптоми виявляються у стертій формі. Вони посилюються при знаходженні в умовах сухого та запорошеного повітря, у задимлених приміщеннях, при сильному вітрі, після тривалої напруги очей. Об’єктивними ознаками синдрому є: Зменшення або зникнення слізних менісків у країв повік (що є ознакою рогівково-кон’юнктивального ксерозу середнього ступеня); Утворення кон’юнктивальних виділень у вигляді ниток слизу; < li> Слаба гіперемія кон’юнктиви. Такі ознаки, як печіння, різь, відчуття стороннього тіла в оці, сльозотеча та світлобоязнь є неспецифічними, тобто спостерігаються і за деяких інших очних захворюваннях, але також враховуються при постановці діагнозу. Навіть легка форма синдрому сухого ока вимагає адекватного медичного лікування для запобігання серйозним і необоротним. наслідків, які можуть бути такими: Інфікування тканин ока; Ушкодження рогівки; < li> Утворення різних ерозій; Часткова або повна втрата зору. Профілактичні заходи полягають в обмеженні впливу зовнішніх негативних факторів, своєчасному лікуванні внутрішніх захворювань, раціональному харчуванні та вживанні достатньої кількості рідини. Діагноз ставиться за результатами біомікроскопії, аналізу слізної рідини, цитології мазка з кон’юнктиви, тестів Ширмера та Норна (визначають швидкість утворення та випаровування слізної плівки). Для лікування застосовуються препарати штучної сльози, в деяких випадках – хірургічні методи. Кроплі для очей. Під час моргання гелева консистенція крапель розріджується та зволожує рогівку. Гелі закладаються за повіку і застосовуються тривало, 1 раз на 1-2 дні. Для зняття запалення, яке часто супроводжує синдром сухих очей, можуть призначатися анібіотики та імунодепресанти: мазь з еритроміцином або тетрацикліном (курс 7-10 днів), краплі Restasis з циклоспорином, а також гормональні краплі Maxidex, Alrex, Офтан, Дексаметазон. В якості оперативного лікування використовуються такі методи: Обтурація слізних проток (закупорка спеціальними мікроскопічними силіконовими пробками для накопичення рідини на поверхні рогівки); Пластика рогівки (проводиться при ксеротичних виразках, перфорації та некрозіроговиці); Латеральна тарзорафія (проводиться при лагофтальмі);
Трансплантація слинних залоз в кон’юнктивальний мішок.
Наслідки розвитку синдрому
Хірургічне лікування